Ферма-готель «Хакос», Намібія, 30. 06. 2014
Більшість відправляється в Намібію через об’єкти глибокого космосу. Без сумніву, спостерігати великі, розтягнуті по площі об’єкти краще тут, на сухому і, тому, вкрай прозорому небі, ніж в якій би то не було іншій області Землі. (Крім, звичайно, Чилі). Про планети спочатку думає небагато хто. Однак і планети можуть бути варті того, щоб заради них їхати так далеко на південь. І на те є декілька причин.
Одна з них – це географічна широта. 23° південної широти – південний тропік. Найпівденніша точка екліптики з прямим сходженням 18 годин, точка зимового сонцестояння, розташована в певний час (21-го червня в місцеву опівночі) практично в зеніті. Таким чином, насамперед південна область екліптики знаходиться вище, ніж в наших широтах взагалі можливо для екліптики. Для самої Намібії в нижчій своїй точці екліптика кульмінує на висоті 44° над північним горизонтом. Тобто якщо на широті Відня висота кульмінації екліптики змінюється від 18° до 65°, то на Хакосі ці значення лежать між 44° і 90°.
Крім того, деякі планети більше «тяжіють» до південної півкулі неба. Насамперед, це – Марс. Його близькі протистояння відбуваються на негативних схиленнях. Найближча до Сонця планета, Меркурій, через просторове положення своєї орбіти, з південної півкулі Землі також краще спостерігається, ніж з північної.
У цю, теперішню поїздку до нашої уваги були Марс і Сатурн. Останній сягав висоти над горизонтом до 82°. Його вигляд у 24-дюймовий Добсон був невимовний! На планеті неймовірно виразно проглядалися хмарні пояси, в кільцях була видна не тільки щілина Кассіні, але і ділення Енке, а навколо планети кучкувалися відразу вісім місяців – Мимас, Енцелад, Тея, Діона, Рея, Титан, Гіперіон і Япет – які ми бачили дуже чітко.
Я спробував це зафіксувати на веб-камері ASI 120 мм на 12-дюоймовому LX-200 Крістофа Нідерхаметнера. На жаль, я не зміг використати чудову видимість планет для отримання хороших кадрів, і того ж SCT «завдяки» фокусуванні його головного дзеркала виявився дуже стійким до юстирування. І все-таки представляю тут по два знімка кожної планети:
Марс, 27.5.2014. 12″ Meade LX-200 при F=7500mm f/25, ASI 120MM, IRGB.
Марс, 29.05. Ті ж інструменти, але зображення гірше.
Сатурн, 27.05. Інструментарій той же самий, лише LRGB (L = IR блокуючий фільтр).
Сатурн, 29.05. Інструменти ті ж.
Ці чотири фото, на жаль, не передають всього враження від візуальних спостережень.
Оригінальний матеріал – http://www.waa.at/bericht/2014/05/20140523-30nam/13_planeten/index.html
Далі буде…
Текст і фото – Олександр Пікхард (Alexander Pikhard)
Переклад з німецької – Вячеслав Астров-Чубенко (Slav Astrov)
