WAA-Африка 2014. Частина десята. Мегалланові Хмари

Ферма-готель «Хакос», Намібія 30. 06. 2014

Знімок з короткою експозицією. Тут показано ВМХ на горизонті в нижній кульмінації, ММХ дещо вище на південному сході.

Назад – до південного зоряного неба. У цій та наступній частинах моєї розповіді ми залишаємо наш Чумацький Шлях, і хто думає, що галактики – це не про південне небо, той круто помиляється. У всякому разі, далеко на півдні знаходяться обидва найяскравіших об’єкта цього типу: супутники нашої Галактики Магелланові Хмари.

Щоб не втрачати час на довгі розповіді, я просто процитую вам знову матеріал з німецької частини Вікіпедії про ці цікаві об’єкти: «Магелланові Хмари – це дві іррегулярні карликові галактики в найближчих околицях Чумацького Шляху і тому є і частиною Локальної Групи. Їх абревіатури – ВМХ і ММХ (Велика/Мала Магелланова Хмара), по-англійськи – LMC і SMC (Large/Small Magellanic Cloud). ВМХ знаходиться на відстані близько 170 тис. світлових років, містить приблизно 15 мільярдів зірок, ММХ відстоїть на приблизно 200 тис. світлових років і складається з 5 мільярдів зірок. Мабуть, обидві галактики були відомі ще жителям доісторичних часів за спостереженнями неба неозброєним оком, перша ж письмова згадка про них однак було дана перським астрономом Аль Суфі в його книзі «Нерухомі зірки» в 964 році. Перший європеєць, який описав обидві Хмари, був Фердинанд Магеллан при його кругосвітній подорожі 1519 року. Телескоп показує структуру цих об’єктів як галактик, які складаються із зірок, туманностей, зоряних скупчень і інших об’єктів. Після Чумацького Шляху (нашої Галактики), Туманності Андромеди і Туманності в Трикутнику ВМХ є четвертою за величиною галактикою Локальної Групи».

Вже цей опис чітко проявляє кілька цікавих фактів:

– Магелланові Хмари легко видно неозброєним оком (видима інтегральна зоряна величина ВМХ 0.9m, ММО 2.7m)
– Вони містять у кілька тисяч разів більше зірок, ніж найбільші кульові зоряні скупчення Омега Центавра і 47 Тукана
– Вони більш ніж в 10 разів далі від нас за названі скупчення
– Вони розташовані від нас досить далеко, щоб в них неможливо було розглянути неозброєним оком окремі зірки (виняток: наднова 1987А в ВМХ)
– І вони досить близько, щоб в телескоп розпадатися на окремі зірки і показувати безліч об’єктів глибокого космосу, які вони містять

Оскільки Магелланові Хмари гравітаційно взаємодіють як між собою, так і з нашим Чумацьким Шляхом, у них, незважаючи на їх відносно невелику просторову величину, йде інтенсивне зіркоутворення, що видно за кількістю регіонів яскравих туманностей в них, яке помітно вище середнього. Велика кількість цих регіонів робить Магелланові Хмари найбільш привабливими об’єктами для візуальних і фотографічних спостережень.

На жаль, обраний час року – пізня південна осінь – не найкращий час для спостереження Магелланових Хмар, так як до півночі вони знаходяться практично в своїй нижній кульмінації, під Південним полюсом світу. ВМХ ще з вечора стоїть низько на південно-заході, ММХ з’являється тільки після півночі низько на південному сході.

Зображення з короткою витримкою на початку цієї статті показує ВМХ на горизонті в нижній кульмінації, ММХ – дещо вище-на південному сході.

Загальний вигляд порядних по площі Магелланових Хмар краще всього фотографувати з фокусною відстанню об’єктива від 50 до 150 мм (легкий телеоб’єктив).

ВМХ на зоряному небі. 30. 5. 2014. Кенон EOS 350D, F=55mm f/5.6, 10×120 cекунд на 1600 ISO.

На жаль мій дешевенький Кенон з об’єктивом F=50mm f/1.8 виявився вкрай неоптимальним.

ВМХ. 29. 5. 2014. Кенон EOS 350D, F=50mm f/1.8, 10 x 60 секунд на 1600 ISO, фрагмент.

Якщо ж зануритися в ВМХ з телескопом, то уваги в першу чергу заслуговує вже знайомий нам об’єкт: Туманність Тарантул NGC 2070 або 30 Золотої Риби. У нашому Чумацькому Шляху не існує скільки-небудь порівнянного з ним об’єкта. Реальний лінійний діаметр туманності близько 2 000 світлових років, і Туманність Оріона з її 30 світловими роками поруч з нею виглядала б просто крихтою. Або: на місці Туманності Оріона (відстань – 1344 світлових року) Туманність Тарантул займала б більше однієї третини нашого небосхилу!

NGC 2070. 26. 5. 2014. Кенон EOS 70D, 24 x 60 секунд на 3200 ISO. В тому ж полі зору розташовані ще безліч інших туманностей і зоряних скупчень.

Не такий зменшений фрагмент зображення вище. Праворуч вгорі – зоряне скупчення NGC 1966.

ВМХ є регіоном, який вже і для великих фокусних відстаней може дещо запропонувати. З-за своєї відстані близько 170 тис. світлових років, безліч туманностей, розсіяних і кульових (!) скупчень всі без винятку представляються дуже маленькими. З 750-міліметровою фокусною відстанню вдаються, як з Туманністю Тарантул вище, цікаві оглядові знімки.

Регіон навколо NGC 1978  (близько до центру зображення). 27. 5. 2014. Кенон EOS 350D, F=750mm f/5, 11 x 180s на 1600 ISO.

NGC 1978 – молоде (!), блакитне і явно еліптичне кульове зоряне скупчення в ВМХ. У полі зору знаходяться численні інші розсіяні скупчення і туманності. Непогане заняття для хмарних чи дощових вечорів: всіх їх ідентифікувати на хорошій зоряній карті. Більшість з них мають позначення по каталогу NGC.

Регіон навколо області туманності NGC 1916. 28. 5. 2014. Кенон EOS 350D, F=750mm f/5, 12 x 120s на 1600 ISO.

Це зображення показує нам околиці найбільш щільних регіонів ВМХ, на ньому знаходиться приголомшливо багато зірок і також велике число об’єктів глибокого космосу. Обидва знімка типові для іррегулярних карликових галактик у взаємодіючих системах.

Мала Магелланова Хмара – значно менша, ніж Велика (зрозуміло, інакше б вона так не називалася). Курйоз тут полягає в тому, що, незважаючи на свою все одно велику величину, вона має позначення по каталогу NGC: NGC 292.

МMХ. 29. 5. 2014. Кенон EOS 350D, F=50mm f/1.8, 10 x 60s на 1600 ISO, фрагмент. Зліва зверху 47 Тукана і зліва NGC 362.

Вражає яскраве кулясте скупчення 47 Тукана, яке майже накладається на Хмару; проте, тоді як ММХ відстоїть від нас на близько 200 тис. світлових років, 47 Тукана, як вже було сказано у восьмій частині, знаходиться лише на відстані 16 тис. світлових років. З космологічної точки зору обидва об’єкта абсолютно не залежні один від одного і тільки випадково знаходяться в одному напрямку на небі. Навіть менше кулясте скупчення NGC 362 розташоване на 28 тис. світлових років – істотно ближче, ніж ММХ.

ММХ також багата на цікаві об’єкти.

Регіон навколо обох областей туманностей NGC 346 і NGC 371.. 28. 5. 2014. Кенон EOS 70D, F=750mm f/5, 10 x 180s на 3200 ISO.

Всередині NGC 346 розташоване розсіяне зоряне скупчення з 70 тис. зірок. І в цьому випадку ми маємо справу з об’єктом, аналог якому навряд чи знайдеться в нашому Чумацькому Шляху.

Прекрасна, дещо кропітка робота для майбутніх поїздок в Намібію – складання фото-мозаїки ВМХ та/або ММХ отриманих з середньою фокусною відстанню. Девіз роботи, очевидно, буде таким: не забути ні фрагмента!

Обидві Магелланові Хмари – це неймовірне багатство південного неба, бо в них щось знайдеться для всіх видів спостереження – від неозброєного ока до фотографування з високою роздільністю на великих інструментах. Але для того, щоб подивитися на них, потрібно дійсно відправитися на південну півкулю Землі, в тому числі і в Намібію. Центр ВМХ має схилення -70°, центр ММХ навіть -73° (на північному небі це відповідає зразковим схиленням М81 і М82). З самих південних регіонів відпусток у північній півкулі (Канарські Острови або зовсім Середземне море) Хмари не видно.

Знімок з довгою експозицією Чумацького Шляху з ВМХ біля горизонту.

ВМХ біля горизонту

У наступній частині мова піде про ще більш далекі об’єкти південного неба.

(Примітка перекладача. Більше ілюстрацій до матеріалу тут:
http://www.waa.at/bericht/2014/05/20140523-30nam/10_magellan/index.htm Клікайте на фото для відкриття повного зображення)

Далі буде…

Текст і фото – Олександр Пікхард (Alexander Pikhard)
Переклад з німецької – Вячеслав Астров-Чубенко (Slav Astrov)

Share on Facebook0Tweet about this on Twitter0Email this to someoneShare on Google+0

You may also like...

Сайт Москвы Развлечение Москвы События г. Москва