Позадомінаторні контакти смертельного роду

Фантастична бувальщина

Mika_Vnedominatornie_kontakty

«Ну, йди, йди звідси, – фиркнула… точніше, фиркнув я на перехожого кота. – Геть! Не до тебе зараз!».

Пішов… Ти диви, який котяра… Кіт в законі прямо. Хвіст трубою… А під хвостом!.. Тьху!!.

Загалом, так мені й треба. Нічого язика розпускати! Особливо чоловіку моєї професії. Розпускати, звичайно, – в чисто переносному сенсі. Не в сексуальному: якраз у тому ділі від цього ще ніхто не вмирав… Скоріш, навпаки.

В усякому разі, я…

Коротше, це почалося у відпустці, коли я був на… як же її?.. Планету цю… А! Люстра. На Люстрі! Треба ж так планету назвати! Може, для когось, хто біля неї теліпається, вона і люстра, а для Землі, яка в десятках світлороків від неї – навіть не фотон.

Ну, гаразд. Відпочивав я там, значить, в сніжних джунглях, в тілі однієї Послаблюючої змії. Тобто, – змія. Я ж – традиційної орієнтації… Ні, ніяке це не переселення душ. Взагалі – ніякої містики, як кажуть учені. Формально, я на Землі сидів… лежав. У капсулі Домінатора. Ну, – великого, міжзоряного. Він просто робив частинку мене, що міститься в тому змії, домінуючою. Є ж всякі незрозумілі теорії, згідно з якими ми всі знаходимося в діалектичному і динамічному зв’язку зі всім сущим у Всесвіті і в кожному його об’єкті (а вже тим більше – суб’єкті) є й наша частинка… Питання тільки, де і в кому ця частинка виявиться домінуючою. Ось наші Домінатори і домінують нас в того, в кого ми їм скажемо. Що ці научники тільки не придумають…

Ніякої містики, словом. Сама лише чиста НФ.

Ну ось… А Послаблюючими – П-зміями – ці плазуни були названі за їхні, як би це краще висловитись, вельми пікантні методи полювання. У їхньої потенційної здобичі, яку вони глушать якимсь там своїм ультразвуком, не тільки зависає реакція, але виникає ще і нестерпне бажання, вибачаюся, сходити до вітру. До сковування всіх рухів. Не дуже гуманно, прямо скажемо: тут і так штани мокріють при зустрічі з цим червонооким монстром, а він ще й… зі своїм ультразвуком. Оптимальне, загалом, тіло для Люстри. Природних ворогів ніяких, тільки лиш природна їжа. Або неприродна. Якщо який-небудь прибулець, природодослідник, туди забреде… Бережи господи його штани і систему кондиціонування скафандра.

Але суть не в цьому.

Суть у тому, що в цьому Всесвіті, схоже, і зміям не можна вірити. Навіть у джунглях Люстри. І не треба робити такі здивовані очі (це я говорю тим небагатьом, хто це мимоволі робить)! Мовляв, а зміям що, можна було колись вірити? Пригадайте хоча б блокбастери про Мауглі або Тарзана. Вірити не можна тільки людині. По собі знаю. Адже в джунглях як? Захотів їсти – вислідив одного, зловив, просушив і з’їв. Все! Інші – гуляйте поки. А у нас? Захопив-постріляв, не давши при цьому нічиїм штаням обсохнути, а вже потім зголоднів і, повечерявши зовсім не тими, кого захопив, закусив своєю секретаркою. Закусив, зрозуміло, в іншому значенні.

Але суть, знову ж таки, не в цьому. Щось мене від неї постійно веде… Від суті. Позначається, напевно, що зараз я – вже не людина. Об’єм мізків малуватий…

Втім, деяким людям і нормальний їх об’єм не допомагає.

Коротше кажучи, познайомився я там, на Люстрі, з однією гарненькою змійкою. Ну, вечері при місяцях, заздалегідь просушивши тих, кого зловили, скидання шкіри з шийних діафрагм на великих плоских дахах верхнього ярусу джунглів в уранішньому промінні тутешнього біло-жовтого субгіганта, прогулянки по горах, купання в теплих печерних озерах… Переспали, загалом. На курорті, як на курорті. І так, слово за словом, та і ляпонув я їй, чим займаюся…

Що вам сказати? На півтонни ваги півтора кіла мізків. Та й думається там, в основному, не ними. Все більше, як то кажуть, іншими місцями.

Ну, і сказав я їй, що працюю війнотворцем. Це – по аналогії з миротворцем, тільки навпаки. Є і таке в спецслужбах, бо попит завжди народжує пропозицію. Адже як всім – офіційно – завжди хочеться миру, так і військовим – неофіційно – іноді до зарізу потрібна яка-небудь війнушка. До нестями просто. Приблизно так само, як сходити до вітру майбутній здобичі змій на Люстрі. Ось і з’являються раптом такі, як я, там, де тонко. Щоб воно, нарешті, порвалося. Робота не дуже складна: просто пристрелити, кого треба (не завжди навіть найважливішу шишку), та й по всьому. Лише б тільки пішла лавиноподібна реакція ескалації… Втім, до біса подробиці… А то і з вами буде те ж, що зі мною.

А вона ж, змійка ця – підколодна – теж із Землі виявилася. Мені б тільки радіти. І на Землі, мовляв, зустрінемося! У нормальних тілах. І ось вже де ми – до біса її чоловіка! – поперекидаємось в ліжку. Відірвемося по повній! Ну, я і радів.

Дорадівся…

Призначили ми з нею, значить, зустріч в одному з парків Ліверпуля, куди я вийшов прогулятися з Месопотамією. Кішка це моя. У неї, до речі, теж вже шлюбний період починався… Бачу – йде моя змійка. Рукою мені махає. Я ж їй себе описав. Навіть фотку на її мейл скинув. Дивлюся, ну клас: все при ній, волосся і ноги довгі, від спідниці – одна назва… Порядок, загалом. Адже воно як буває? Самі знаєте: у чатах і на фотках всі топ-моделі і супермени, а приходить… Якась хатинка на курячих лапках.

Загалом, вона відразу – до мене в обійми. Не відірвеш! І справді, чого вже тут церемонитися?! Після всього, що у нас було на Люстрі! Звучить пікантно, звичайно. «Після всього, що у нас було на Люстрі»…

Бідна Люстра.

Так, то про що це я? А! Який там китайський ресторанчик! Нам би до ліжка мого дійти. Аякже, дійшли! Впали прямо в парку! На полянці. Ну, як – впали? Я впав.

Як мертвий…

Ох, добре, що у мене був з собою домінаторчик! І я встиг його включити… Ну, – стукнути п’ятками одна об іншу… Він хоча і серійний домінаторчик, призначений для одного лише користувача, розміром з мобілку, але в радіусі двадцяти метрів діє. І де-небудь в людному місці врятувати цілком може. Ну, в усякому разі, не в пустелі. Так я і домінувався в своїй киці: прилад порахував, що це було найбільш оптимальне в тій ситуації тіло! Хоча, може, воно й на краще – розкритися для мене тоді було смерті подібно…

Я десь колись чув, що хтось там – якісь любителі губної помади – проводили дослідження… Так у них вийшло, що зі всієї нанесеної на жіночі губи помади самі жіночки з’їдають десь відсотків сорок, решта осідає в шлунках сильної половини людства. Ось цих шістдесяти відсотків і виявилося мені цілком достатньо. Втім, я міг злизати з неї і всю помаду…

Отже ж, власне, що сталося? А нічого особливого. Шахідкою вона виявилася, моя курортна інтрижка. Вони ж бо зараз вже – зовсім не обов’язково мусульманки в паранджах, як би безглуздо це не звучало.

А може, й навпаки – з наших, з якогось паралельного відомства. Чистильник рядів. Понад міру балакучих.

А може, і взагалі – вільна художниця. Чоловіконенависниця. Узяла і замочила. А що!? Нічого руки розпускати! І язика.

Так, тепер можна тільки гадати, чия це була робота. Але взагалі-то, дуже схоже на Азіатських Месників. Є така партія, як говорив один класик розмовного жанру. Намаже їх активістка губи якоюсь поганню, що бика повалить, і лізе цілуватися до кого треба. Сама ж вона – навряд чи з’їла свої сорок відсотків. Від сили – два-три. У гіршому випадку, блювоне де-небудь та й по всьому…

Уникайте, словом, позадомінаторних контактів… І язика щільніше тримайте за зубами!

Так я просидів ще хвилин з десять над власним трупом… Залишки помади у себе в роті понюхав… Тьху! Гидота яка! А коли на горизонті замаячила поліція, спішно покинув місце події. Ще знайдуть мій домінаторчик в шкарпетці, почнуть озиратися, шукати мене в перехожих, роззявах, тваринах… Ні до чого мені зараз світитися. І бажано бути подалі – і від наших, і від ваших.

Тому що ні наші, ні ваші мене по голівоньці не погладять і під шийкою не почухають…

Власне, зараз на порядку денному – знайти підходящу людину. Бажано, немовлятко. Домінаторчик, думаю, не стане такою вже проблемою – знайдемо якось! Треба тільки вирішити, коли навчитися читати, щоб не викликати підозри, – в три роки чи в чотири? І це вже у котрий раз!

Проклятий язик!

Проте робити це треба якнайшвидше! А то моя домінанта починає поступово стиратися в Месопотамії: позначається-таки маленький мозочок. Ось я вже і на котів задивляюсь…

А я ж – не голубий!..

Понеділок, 21 березня 2005 р.

Миколаїв.

  


Для тих, в кого з´явилося бажання та є можливість підтримати мою творчість матеріально – відправляйте ваші вільні пожертви сюди:

RAIFFEISENLANDESBANK NOE-WIEN

Vyacheslav Chubenko

IBAN: AT54 3200 0000 1155 5497

BIC: RLNWATWW

.

PayPal: asfaya2017@gmail.com

Дякую!!!

Share on Facebook0Tweet about this on Twitter0Email this to someoneShare on Google+0

You may also like...

By continuing to use the site, you agree to the use of cookies. more information

The cookie settings on this website are set to "allow cookies" to give you the best browsing experience possible. If you continue to use this website without changing your cookie settings or you click "Accept" below then you are consenting to this.

Close