Фантастична бувальщина
«Ну, йди, йди звідси, – фиркнула… точніше, фиркнув я на перехожого кота. – Геть! Не до тебе зараз!».
Пішов… Ти диви, який котяра… Кіт в законі прямо. Хвіст трубою… А під хвостом!.. Тьху!!.
Загалом, так мені й треба. Нічого язика розпускати! Особливо чоловіку моєї професії. Розпускати, звичайно, – в чисто переносному сенсі. Не в сексуальному: якраз у тому ділі від цього ще ніхто не вмирав… Скоріш, навпаки.
В усякому разі, я…
Коротше, це почалося у відпустці, коли я був на… як же її?.. Планету цю… А! Люстра. На Люстрі! Треба ж так планету назвати! Може, для когось, хто біля неї теліпається, вона і люстра, а для Землі, яка в десятках світлороків від неї – навіть не фотон.
Ну, гаразд. Відпочивав я там, значить, в сніжних джунглях, в тілі однієї Послаблюючої змії. Тобто, – змія. Я ж – традиційної орієнтації… Ні, ніяке це не переселення душ. Взагалі – ніякої містики, як кажуть учені. Формально, я на Землі сидів… лежав. У капсулі Домінатора. Ну, – великого, міжзоряного. Він просто робив частинку мене, що міститься в тому змії, домінуючою. Є ж всякі незрозумілі теорії, згідно з якими ми всі знаходимося в діалектичному і динамічному зв’язку зі всім сущим у Всесвіті і в кожному його об’єкті (а вже тим більше – суб’єкті) є й наша частинка… Питання тільки, де і в кому ця частинка виявиться домінуючою. Ось наші Домінатори і домінують нас в того, в кого ми їм скажемо. Що ці научники тільки не придумають…
Ніякої містики, словом. Сама лише чиста НФ.
Ну ось… А Послаблюючими – П-зміями – ці плазуни були названі за їхні, як би це краще висловитись, вельми пікантні методи полювання. У їхньої потенційної здобичі, яку вони глушать якимсь там своїм ультразвуком, не тільки зависає реакція, але виникає ще і нестерпне бажання, вибачаюся, сходити до вітру. До сковування всіх рухів. Не дуже гуманно, прямо скажемо: тут і так штани мокріють при зустрічі з цим червонооким монстром, а він ще й… зі своїм ультразвуком. Оптимальне, загалом, тіло для Люстри. Природних ворогів ніяких, тільки лиш природна їжа. Або неприродна. Якщо який-небудь прибулець, природодослідник, туди забреде… Бережи господи його штани і систему кондиціонування скафандра.
Але суть не в цьому.
Суть у тому, що в цьому Всесвіті, схоже, і зміям не можна вірити. Навіть у джунглях Люстри. І не треба робити такі здивовані очі (це я говорю тим небагатьом, хто це мимоволі робить)! Мовляв, а зміям що, можна було колись вірити? Пригадайте хоча б блокбастери про Мауглі або Тарзана. Вірити не можна тільки людині. По собі знаю. Адже в джунглях як? Захотів їсти – вислідив одного, зловив, просушив і з’їв. Все! Інші – гуляйте поки. А у нас? Захопив-постріляв, не давши при цьому нічиїм штаням обсохнути, а вже потім зголоднів і, повечерявши зовсім не тими, кого захопив, закусив своєю секретаркою. Закусив, зрозуміло, в іншому значенні.
Але суть, знову ж таки, не в цьому. Щось мене від неї постійно веде… Від суті. Позначається, напевно, що зараз я – вже не людина. Об’єм мізків малуватий…
Втім, деяким людям і нормальний їх об’єм не допомагає.
Коротше кажучи, познайомився я там, на Люстрі, з однією гарненькою змійкою. Ну, вечері при місяцях, заздалегідь просушивши тих, кого зловили, скидання шкіри з шийних діафрагм на великих плоских дахах верхнього ярусу джунглів в уранішньому промінні тутешнього біло-жовтого субгіганта, прогулянки по горах, купання в теплих печерних озерах… Переспали, загалом. На курорті, як на курорті. І так, слово за словом, та і ляпонув я їй, чим займаюся…
Що вам сказати? На півтонни ваги півтора кіла мізків. Та й думається там, в основному, не ними. Все більше, як то кажуть, іншими місцями.
Ну, і сказав я їй, що працюю війнотворцем. Це – по аналогії з миротворцем, тільки навпаки. Є і таке в спецслужбах, бо попит завжди народжує пропозицію. Адже як всім – офіційно – завжди хочеться миру, так і військовим – неофіційно – іноді до зарізу потрібна яка-небудь війнушка. До нестями просто. Приблизно так само, як сходити до вітру майбутній здобичі змій на Люстрі. Ось і з’являються раптом такі, як я, там, де тонко. Щоб воно, нарешті, порвалося. Робота не дуже складна: просто пристрелити, кого треба (не завжди навіть найважливішу шишку), та й по всьому. Лише б тільки пішла лавиноподібна реакція ескалації… Втім, до біса подробиці… А то і з вами буде те ж, що зі мною.
А вона ж, змійка ця – підколодна – теж із Землі виявилася. Мені б тільки радіти. І на Землі, мовляв, зустрінемося! У нормальних тілах. І ось вже де ми – до біса її чоловіка! – поперекидаємось в ліжку. Відірвемося по повній! Ну, я і радів.
Дорадівся…
Призначили ми з нею, значить, зустріч в одному з парків Ліверпуля, куди я вийшов прогулятися з Месопотамією. Кішка це моя. У неї, до речі, теж вже шлюбний період починався… Бачу – йде моя змійка. Рукою мені махає. Я ж їй себе описав. Навіть фотку на її мейл скинув. Дивлюся, ну клас: все при ній, волосся і ноги довгі, від спідниці – одна назва… Порядок, загалом. Адже воно як буває? Самі знаєте: у чатах і на фотках всі топ-моделі і супермени, а приходить… Якась хатинка на курячих лапках.
Загалом, вона відразу – до мене в обійми. Не відірвеш! І справді, чого вже тут церемонитися?! Після всього, що у нас було на Люстрі! Звучить пікантно, звичайно. «Після всього, що у нас було на Люстрі»…
Бідна Люстра.
Так, то про що це я? А! Який там китайський ресторанчик! Нам би до ліжка мого дійти. Аякже, дійшли! Впали прямо в парку! На полянці. Ну, як – впали? Я впав.
Як мертвий…
Ох, добре, що у мене був з собою домінаторчик! І я встиг його включити… Ну, – стукнути п’ятками одна об іншу… Він хоча і серійний домінаторчик, призначений для одного лише користувача, розміром з мобілку, але в радіусі двадцяти метрів діє. І де-небудь в людному місці врятувати цілком може. Ну, в усякому разі, не в пустелі. Так я і домінувався в своїй киці: прилад порахував, що це було найбільш оптимальне в тій ситуації тіло! Хоча, може, воно й на краще – розкритися для мене тоді було смерті подібно…
Я десь колись чув, що хтось там – якісь любителі губної помади – проводили дослідження… Так у них вийшло, що зі всієї нанесеної на жіночі губи помади самі жіночки з’їдають десь відсотків сорок, решта осідає в шлунках сильної половини людства. Ось цих шістдесяти відсотків і виявилося мені цілком достатньо. Втім, я міг злизати з неї і всю помаду…
Отже ж, власне, що сталося? А нічого особливого. Шахідкою вона виявилася, моя курортна інтрижка. Вони ж бо зараз вже – зовсім не обов’язково мусульманки в паранджах, як би безглуздо це не звучало.
А може, й навпаки – з наших, з якогось паралельного відомства. Чистильник рядів. Понад міру балакучих.
А може, і взагалі – вільна художниця. Чоловіконенависниця. Узяла і замочила. А що!? Нічого руки розпускати! І язика.
Так, тепер можна тільки гадати, чия це була робота. Але взагалі-то, дуже схоже на Азіатських Месників. Є така партія, як говорив один класик розмовного жанру. Намаже їх активістка губи якоюсь поганню, що бика повалить, і лізе цілуватися до кого треба. Сама ж вона – навряд чи з’їла свої сорок відсотків. Від сили – два-три. У гіршому випадку, блювоне де-небудь та й по всьому…
Уникайте, словом, позадомінаторних контактів… І язика щільніше тримайте за зубами!
Так я просидів ще хвилин з десять над власним трупом… Залишки помади у себе в роті понюхав… Тьху! Гидота яка! А коли на горизонті замаячила поліція, спішно покинув місце події. Ще знайдуть мій домінаторчик в шкарпетці, почнуть озиратися, шукати мене в перехожих, роззявах, тваринах… Ні до чого мені зараз світитися. І бажано бути подалі – і від наших, і від ваших.
Тому що ні наші, ні ваші мене по голівоньці не погладять і під шийкою не почухають…
Власне, зараз на порядку денному – знайти підходящу людину. Бажано, немовлятко. Домінаторчик, думаю, не стане такою вже проблемою – знайдемо якось! Треба тільки вирішити, коли навчитися читати, щоб не викликати підозри, – в три роки чи в чотири? І це вже у котрий раз!
Проклятий язик!
Проте робити це треба якнайшвидше! А то моя домінанта починає поступово стиратися в Месопотамії: позначається-таки маленький мозочок. Ось я вже і на котів задивляюсь…
А я ж – не голубий!..
Понеділок, 21 березня 2005 р.
Миколаїв.
Для тих, в кого з´явилося бажання та є можливість підтримати мою творчість матеріально – відправляйте ваші вільні пожертви сюди:
RAIFFEISENLANDESBANK NOE-WIEN
Vyacheslav Chubenko
IBAN: AT54 3200 0000 1155 5497
BIC: RLNWATWW
.
PayPal: asfaya2017@gmail.com
Дякую!!!
