ЗОЗУЛЕНЯ

Детективне оповідання

       

       Пролог

– Ти боїшся смерті? – раптом запитав він, закурюючи сигарету.

– Ніколи про це не замислювалася – потиснула плечима вона. – Але знаєш, іноді мені здається, що з тобою я нічого не боюся…

– Що і вимагалося довести, – ніжно посміхнувся він і парочка знову злилася в поцілунку.

В його руці промайнув “стовбур”, і дуло з глушником було непомітно приставлене до ніжного тіла. Пострілу не було чутно навіть в сусідній кімнаті.

Цей довгий поцілунок виявився для неї останнім…

*  *  *

Поліція, як завжди, не поспішала з винесенням трупа. Поки все не запротоколює, не зафіксує, сфотографує. Багатовіковий досвід криміналістики явно показує, що поспіх в таких речах — поганий помічник. З іншого боку, той же досвід давно навчив всю поліцейську команду діяти чітко і злагоджено. Коли кожний точно знає, що і як йому робити і відчуває себе невід’ємною ланкою цієї команди. При цьому оперативність, зрозуміло, народжується сама собою.

Але, як би там не було, голе тіло двадцятитрьохлітньої Емелі Грейс ще хвилин сорок після прибуття поліції красувалося в постелі на не своєму ліжку в не своїй квартирі.

Застиглий в її голубих очах вираз ніяк не можна було назвати переляком: схоже, жертва тільки і встигла в останню мить, що вкрай здивуватися такому повороту подій. Розкладені на подушці довгі білі локони, напіввідкритий рот з білосніжними зубами, впалий живіт (що зайвий раз підкреслювало всю красу голої натури, додаючи їй виняткову рельєфність) і запаморочливо стрункі ноги з підфарбованими нігтями, одна з яких трохи зігнута в коліні…

Загалом, ще те видовище. І за зроблені тут криміналістами знімки який-небудь «Плейбой», мабуть, відвалив би кругленьку суму, щоб потім помістити їх на обкладинці. Ну а те, що модель мертва, так це тільки підвищило б рейтинг журналу! Звичайно, при відповідній рекламі: навряд чи обиватель самостійно зрозуміє такий інтригуючий факт, виходячи тільки з фотографії…

Таким чином, ознак насильства не було ніяких, що згодом підтвердили і судмедексперти, тільки кульовий отвір 48-го калібру в боці тіла, на рівні серця видавав, що дівчина була застрелена і померла практично миттєво, навіть не встигши зрозуміти, що сталося. Хтось, під враженням від такої «гуманності», сумно пожартував: «Всі б вбивства були такими».

По всьому було також ясно, що цей експерт по місцерозташуванню серця, в замітанні слідів — повний дилетант. Тут же незабаром була знайдена гільза сорок восьмого калібру від «мустанга», а в сусідній кімнаті в столі, — ціла коробка відповідних патронів. Зрозуміло, усюди було повно «пальчиків». У всій квартирі стояв сильний запах дорогих французьких парфумів.

– Неозброєним оком видно, – зробив висновок детектив, – що жертва не просто була добре знайома з вбивцею, вона знаходилася з ним в тісному інтимному зв’язку.

– Еге ж, Мет, – озвався напарник, – схоже, далеко він не піде. Справа для дітей…

Втім, вірогідність підстави — теж поки не виключалася.

Міс Грейсс була убита в квартирі якогось Гарі Локфілда, що служить у місцевій телефонній компанії. Труп знайшла прибиральниця, що завжди приходить опівдні, а Локфілда за місцем служби, природно, вже не було.

Не встигла поліція закінчити тут, як їй довелося негайно виїжджати в іншу частину міста. В ліжку дорогого номера в п’ятизірковому готелі був застрелений в потилицю працівник банку Рональд Річардс: та ж дірка калібру 48, гільза, ті ж відбитки пальців, той же їдкий запах парфумів. Річардс був убитий цієї ночі уві сні і, природно, також нічого не відчув і не зрозумів.

На цьому, власне, справа була практично розкрита… Розкрита в тому сенсі, що вбивця був відомий вже напевно, а суть полягала в банальному любовному трикутнику. Відбулося те, можливість чого ніколи не виключають ні психологи, ні психіатри при розгляді таких справ — у одного з трійки рано чи пізно здають нерви і він припиняє все таким непопулярним способом.

І незабаром гарячкові спроби переляканого Локфілда сховатися блискуче закінчилися в поліцейській дільниці… Зі сльозами на очах Гарі у всьому зізнався, і дана справа ризикувала уславитися мало не найкоротшою в історії судових процесів.

Подібні справи, де практично все ясно, майже завжди дістаються новачкам. Задачею останніх є лише практика і набуття вміння гідно програвати. За відсутністю коштів на власного адвоката, Гарі Локфілду він був виділений централізовано.

Це була перша справа Сідні і традиційно відсвяткувавши цей факт з друзями і домашніми, наступного дня вона уважно вислуховувала невдаху-вбивцю. Як не дивно, вбивця проти такого адвоката нічого не мав.

— Сам не знаю, що сталося… — говорив Гарі, вже майже заспокоївшись. Проте його голос все ще тремтів. — Свідомо я б цього ніколи не зробив. З Ем це була якась мана, потім я вже не міг зупинитися і тією ж ніччю убив Рона… Потім… потім я просто злякався.

Гарі закрив обличчя долонями. Хвилинну паузу перервала Сідні.

— Сподіваюся, ви розумієте, містере Локфілд, що не повинні нічого втаювати від мене. Тільки так я зможу вам допомогти, — м’яким голосом нагадала вона.

— Так-так, звичайно, — озвався Гарі, — саме тому я вирішив нічого не замовчувати, і вже майже все розказав поліції… Якось я ходив до психолога і він цілком передбачливо показував мені вірогідність подібного, радив якнайскоріше припинити все це. Але я вже був не в змозі нічого поробити. Я любив Емі, вона з мене вірьовки плела. І вона мене любила, але окрім любові їй ще були потрібні і гроші: вона хотіла стати фотомоделлю і взагалі любила розкіш і дорогі речі. Тому після мене вона йшла в душ, одягалася і їхала до нього, до цього банкіра. Зрозуміло, там вона одержувала все сповна — і розкішні подарунки, і круті ресторани… Це продовжувалося вже півтора року. Ми всі знали про існування один одного, знали, що все це тимчасово, навіть дотримувалися певних угод. Наприклад, ми з Роном ніколи не зустрічалися, хоча чудово знали і адреси, і зовнішність один одного. Але щоб все закінчилося так… Цього ніхто з нас не підозрював. В усякому разі від себе я ніколи не чекав нічого подібного. Я просто не здатний на таке. Навіть не можу до ладу пригадати свій стан тоді, все відбувалося, як у напівсні… Може, це були якісь звірині ревнощі, а може, страх, що Емелі мене кине. Я, звичайно, не можу стверджувати напевно, що було у них на думці, але навряд чи Ем замислювала щось подібне. Мені просто немає виправдання і прощення… — і він взявся за голову.

Жовтневе сонце, виглянувши через хмари, освітило голий стіл боксу, де розмовляли двоє, залишивши на ньому лише чотири тіні від віконних прутів. Досвідчений слідчий чи адвокат відразу б усік, що це одкровення, особливо ключові слова «що було у них на думці» було ні що інше, як найвитонченіше наведення, спрямування слідства в певну сторону. Хлопець у щось майстерно грав, віртуозно використовуючи людську психологію. Сідні цього явно ще не усвідомила, але на потрібний йому шлях вже була підправлена.

— Добре, містере Локфілд, — сказала вона, перетинаючи пальцями тіні від віконних прутів на столі. — Враховуючи, що ви і так вже «майже» все сказали поліції, вам більше нічого не слід їм говорити. А зараз розкажіть мені докладніше про Емелі, її характер, її сім’ю, якщо, звичайно, ви були з ними знайомі.

Адвокат! Веснянкувата, з виду тринадцятирічна дівчинка із забороною купувати алкогольні напої і гуляти пізніше дев’яти вечора, яка з відчуття суперечності і заради самоутвердження одяглася в діловий костюм та й грає в дорослі ігри.

Але… зовнішність оманлива.

Широка і довга вулиця цього району Вашингтона була щедро прикрашена строкатим листям, її рідко тривожили своїми звуками та вихлопами автомобілі. Уздовж всієї її довжини з обох боків розташувалися приватні будинки. Будинок батьків Емелі був не найдорожчим, але, як і все тут, дуже доглянутим.

За кермом свого «пікапа» по дорозі сюди Сідні в деталях обдумала зустріч з містером і місіс Грейсс. Представитися як адвокат Гарі вона, природно, не могла — вони з нею тоді й говорити не стануть. Поліція тут теж вже побувала. Прокуратура також.

Сідні вирішила зіграти наосліп. Як кажуть, хто не ризикує…

Двері відкрила темноволоса жінка середніх літ з сірими запалими очима і чорними кругами навколо них.

— Місіс Грейсс? — запитала Сідні.

— Так.

— Здрастуйте. Я Діана, подруга Емелі. Ви мене не знаєте, я з Манхеттена. Ми з Емі разом проходили курси водіїв.

— Ну, як же, знаємо, — спробувала посміхнутися жінка, — Емелі багато розказувала про вашу підтримку, коли красувалася своїми правами. Здається, у нас і ваше з нею фото десь є…

Сідні ледве помітно поперхнулася. «Значить, зробити все треба до того, як вони його знайдуть», — промайнуло в голові.

— Та що ж ми стоїмо в дверях, проходьте, будь ласка.

Вітальня була уставлена дорогими старомодними меблями. В кріслі біля круглого, застеленого білою скатертиною столу сидів, похнюпивши голову, сивий чоловік літ п’ятдесяти. Однією-єдиним прикрасою столу була фотографія Емелі з траурною стрічкою. Побачивши гостю, чоловік піднявся.

— Боб, це Діана, — сказала місіс Грейсс. — Та сама, з якою Ем вчилася рулювати, пам’ятаєш?

— Ну, звичайно, — чоловік протягнув руку, — Боб Грейсс, батько Емелі.

— А я вас відразу впізнала, — заявила Діана, тобто, Сідні. — Ем мені про вас розказувала. Про вашу розсудливість…

Грейсс зобразив якусь подібність усмішки. Потім він запропонував дівчині сісти на диван.

У Емелі були ще молодші сестри-близнята, але вони так і не спустилися у вітальню. Сідні намагалася триматися якомога природніше для цієї ситуації і своєї ролі.

— Я перший день у Вашингтоні, — почала вона, — і буквально годину тому дізналася про те, що трапилося. Це жахливо! — місіс Грейсс узяла чоловіка за руку і притулилася до нього. А Сідні продовжувала: — Я дуже жалкую із цього приводу, адже ми з Ем були вельми близькі. Але мене мучить ще одне питання. Напередодні, буквально два дні тому, Емелі дзвонила мені і просила терміново приїхати. Ви випадково не знаєте, що вона хотіла?

— Точно не знаємо… — відповіла жінка. — Можемо тільки здогадуватися. Можливо вона хотіла попрощатися.

— Попрощатися? — не зрозуміла Сідні.

— Тільки не в цьому сенсі, зрозуміло, — пояснив батько. — Вона збиралася цього понеділка летіти на два місяці на Канари з бідолахою Роном. Там він хотів познайомити Емелі з якимсь знаменитим фотохудожником. Але цей мерзотник випередив їх буквально на добу! Ніколи б не сказав, що Гарі здатний на таке. Тихоня, нікчема… І що вона в ньому знайшла?! Ох, попереджав я її, що цей потрійний союз до добра не доведе, що треба когось вибирати. Ось вона і вибрала та, схоже, надто пізно… Ну, гаразд, Джейн, заспокойся, — він узяв руку дружини і притиснув її до грудей. — Це я так, до слова. Ймовірно, Емі хотіла особисто побачитися з вами перед від’їздом, як з близькою подругою. А нічого не сказала тому що, може, хотіла зробити вам сюрприз… Здається, вона навіть щось говорила про прощальну вечірку. Ось і піднесла сюрприз всім нам.

На цьому, власне, “гра всліпу” була практично зроблена: Сідні взнала все, що їй було потрібно для самостійного розкручування цієї справи. Як їй здавалося. Всі подальші сентименти можна було опустити (тим паче, що місіс Грейсс вже полізла в шафу за сімейними альбомами) і подруга Емелі раптом пригадала про тисячу і одну справу, що «горять» у вашингтонському філіалі її фірми. Єдине, що вона зробила наприкінці, так це задала питання, абсолютно не обов’язкове для адвоката Гарі, але необхідне для Діани:

— І коли похорони?

Перші дії після Грейсів були чисто механічними: дзвінок в аеропорт, підтвердження замовлення міс Грейс і містером Річардсом квитків на рейс 27 жовтня на Канарські острови і подальші роздуми по дорозі до свого підзахисного.

«Так-так, — роздумувала Сідні, — а це вже цікаво. Або клієнт лукавить, не кажучи всього, що знав, на чому чудово зіграє прокурор, або нещасні жертви чомусь збиралися поспіхом покидати країну. Втім, це може бути і простий збіг, і Емі хотіла піднести своєму Гарі такий же «сюрприз», як і іншим». За цими думками вона ледь не проїхала на червоне світло.

Поліція, зрозуміло, навряд чи лишила поза увагою факт цього від’їзду. Проте також навряд чи вони визнали його дуже істотним: врешті-решт, яка різниця, хто куди збирався виїжджати, коли справа зроблена, зізнання отримано… А ось якщо з’ясується, що і Гарі знав про це, то йому явно ще більше не поздоровиться.

— Отже, містере Локфілд, — сказала Сідні офіційним тоном, увійшовши до камери для допитів. — Скажіть відверто, вам потрібен адвокат чи ні?

— Не розумію, — розгублено вимовив Гарі.

— Ну, як же: а домовленість розказувати мені все, що знаєте?

— Але я так і роблю…

— Робите? А від’їзд Емелі, який ви від мене приховали?

— Від’їзд?

— Послухайте, містере вбивця, — роздратовано промовила Сідні, спершись об стіл і нахилившись до свого підзахисного. — Я хоча і початківець, але все-таки адвокат. І зі мною не можна грати, як з вашими жертвами! Цього понеділка Емелі і Річардс збиралися летіти на Канари. І ви знали це.

— Я не знав, присягаюся…

Це прозвучало настільки безневинно і природно, що дівчина навіть злегка зніяковіла.

— Ну, добре, Гарі, — сказала вона набагато більш м’яким голосом, — я вам вірю. Я подивлюся, що можна зробити.

Через силу, витримавши словесну дуель з прокурором, Сідні все ж таки вдалося переконати суддю перенести суд, призначений на п’ятницю. Вона мотивувала це значною вірогідністю появи нових доказів, які можуть серйозно вплинути на хід розгляду і як пом’якшити, так і посилити вину підсудного. Після недовгих роздумів і довгого погляду у вікно на вечірній Вашингтон, суддя сказав:

— Ну, гаразд, Сідні Хантер, у тебе ще тиждень. Старайся.

А коли вона, задоволена, вийшла з кабінету, додав, розвівши руками і звертаючись до прокурора:

— Не виходить найкоротшого процесу. Проте дівчина далеко піде…

Сім’я Рональда Річардса була просто якоюсь фортецею, непробивною стіною. Від його дружини, що ненавиділа всіх сторонніх, тільки і вдалося взнати, що Рональд дійсно збирався кудись від’їжджати зі своєю «шльондрою». Довелося «під’їжджати» до містера Річардса зовсім з іншого боку, з боку його товаришів по службі.

Від них, власне, і з’ясувалося все про Річардса. І те, що він був добрим працівником і відмінним професіоналом, і про його дещо імпульсивний, але цілком терпимий характер, і його пристрасть до комп’ютерів, дорогих автомобілів та красивих жінок. І, нарешті, що він, як і всі в Америці, «робив себе». Але зі всього цього корисним для Сідні виявився лише один факт, який і дав напрям подальших пошуків: Інтернет зробив зустрічі Рональда і Емелі дуже частими – «голубки» майже щодня воркували один з одним за допомогою програми ICQ.

За чотири дні до суду, надвечір, адвокат Гарі у присутності понятих включила комп’ютер у все ще опечатаній квартирі Емелі Грейсс. Комп’ютер запитав пароль, який виявився не дуже оригінальним: просто слово «Рон». Після цього в кореневому каталозі Сідні побачила теку “ТЕКСТИ”, де був всього один файл, — «гра». Він теж був зашифрований, але з ним все виявилося складніше. Пароль шукали до одинадцятої години вечора, було перепробувано все, що мало хоч якесь, і навіть не мало ніякого відношення до Емелі, Рона і Гарі. І коли всі вже зібралися йти, вирішивши відкласти це до завтра, Сідні у відчаї набрала перше, що їй спало в голову: “арг” — зворотне слову “гра”. В ту ж мить файл зчитався, і перед втомленими людьми з’явився найдокладніший план вбивства… вбивства Гарі Локфілда. Із замітанням слідів, створенням залізного алібі, виїздом з країни… І в кінці всього підпис: «Емелі з любов’ю від Рона, в очікуванні відповіді. По прочитанні знищити».

Це був вінець всіх пошуків і приголомшливий доказ на користь Локфілда. Сідні, зрозуміло, все це роздрукувала і надала судді. Правда, в дні, що залишилися до суду, звинувачення відчайдушно намагалося представити цей файл як фальсифікацію. Знову були ретельно опитані всі сусіди і знайомі, сильно потрусили на роботах Гарі і Рональда… Але все було марно: ніхто не міг підтвердити, що Гарі коли-небудь бував у Емелі, принаймні достатньо довго для написання цього. А його комп’ютер не був навіть підключений до інформаційної сіті. Версія про когось, хто б зіграв з Гарі в парі, була, як завжди, красива, але рушилася подібно піщаному замку: не було навіть кандидатури з цього приводу.

Слабим місцем захисту була хіба що мотивація вбивства, що так і не відбулося, яка, втім, могла б бути такою ж як і у Гарі, а також те, що файл не був знищений. Що до останнього, то це цілком могло бути оригінальним почуттям гумору Ем, яка хотіла таким чином залишити пам’ять про любого Гарі та про їхню з Роном винахідливість. А ось квитки на літак вже стали доказом і досить сильним. Загалом, у прокурора не було нічого, принаймні для чергового перенесення суду.

Тріумф на початку кар’єри — це, м’яко кажучи, зовсім непогано. Не дивлячись на полум’яну промову прокурора про те, що злочин, яким би він не був, в правовій країні завжди повинен бути покараний, суд присяжних визнав дії Гарі Локфілда як «мимовільний самозахист» і присудив йому п’ять років умовно.

Після оголошення цього вердикта ніякий суддівський молоточок був не в змозі заспокоїти зал. Спітнілий від перенапруження Гарі був готовий розцілувати всіх і вся, і в першу чергу, звичайно, свого привабливого адвоката. Сідні ледве стримувала свою несамовиту радість. Від усіх, у тому числі і від прокурора, приймала захоплені поздоровлення. А за дверима залу і на порозі будівлі — натовпи репортерів і журналістів…

*  *  *

Надвечір того ж дня, проведеного з Сідні в ресторані, Гарі Локфілд, він же… агент зовнішньої розвідки вже дружньої країни, увійшов до своєї квартири і сказав в телефонну слухавку звичну (кодову) фразу:

— Це Зозуленя. Все гаразд, лінія вільна.

Через пару днів вакантне місце Рональда Річардса, програміста одного з головних банків Пентагону, було зайняте.

4 січня, 1998 рік.

 


Для тих, в кого з´явилося бажання та є можливість підтримати мою творчість матеріально – відправляйте ваші вільні пожертви сюди:

RAIFFEISENLANDESBANK NOE-WIEN

Vyacheslav Chubenko

IBAN: AT54 3200 0000 1155 5497

BIC: RLNWATWW

.

PayPal: asfaya2017@gmail.com

Дякую!!!

Share on Facebook0Tweet about this on Twitter0Email this to someoneShare on Google+0

You may also like...

By continuing to use the site, you agree to the use of cookies. more information

The cookie settings on this website are set to "allow cookies" to give you the best browsing experience possible. If you continue to use this website without changing your cookie settings or you click "Accept" below then you are consenting to this.

Close