Стіна

Stena

Стінобитна замальовка – притча

Лупайте сю скалу…

Семен Семенович довбав стіну.

Коли своїм маленьким молоточком, а коли й просто – кулаком. Легенько так, тихо довбав. Постукував буквально. Та все придивлявся до того місця, де довбав, прислухався…

Вже двадцять два роки довбав. Як пішов із слюсарів-сантехніків, так і почав довбати… А, ні! З роботи він пішов після того, як почав довбати. І після того, як його стала регулярно забирати швидка допомога, на якій було написано «AMBULANCE». Ну, тобто, як пішов? ТОВ «ЖЕК» просто вирішило, що послуг Семена Семеновича Корпорація сантехніків більше не потребує.

В окрузі його так і прозвали: Довбо… ну, загалом, – Дятел. Діти спочатку дражнилися і сміялися з нього, бабусі зітхали і співчутливо хитали головами, а приїжджі дивилися, як на міську дивину… Навіть місцевий священик, отець Лаврентій, називав Семена Семеновича не інакше, як «де-бе» – Дятел Блаженний. Та що взяти з натовпу, із споживача-обивателя, дуже далекого від Космосу?

Але з часом все заспокоїлося, до Семена Семеновича всі звикли, перестали звертати на нього увагу. Машина з написом «AMBULANCE» забирати його теж практично перестала (медикаментів та персоналу і на буйних у психдиспансері не вистачає, а не те що на таких!), а машина з написом «POLICE» і тим паче завжди проїжджала мимо: не їхній клієнт. От якщо б Семен Семенович хоч якось там громадський правопорядок порушував, заважав яким-небудь чином життю та спокою мирних громадян, загрожував цілісності та безпеці міських будівель і комунікацій, тоді – звичайно. А так…

Не було за тією бетонною стіною, яку він довбав (точніше, постукував), ні квартири, ні навіть якогось підвалу. А був там просто пологий пагорб. А зверху – міст, по якому ходять поїзди. Нехай собі довбає, якщо йому так хочеться, вирішила влада, кому він заважає?! Зрештою, у нас – демократія, і кожен може довбати (простукувати, у всякому разі), що хоче і де хоче, якщо його довбання не заважає іншим членам суспільства!

На тому і порішили. І залишили Семена Семеновича у спокої.

І Семен Семенович довбав.

Старанно, по вісім годин на добу довбав. З перервами на обід – все, як на роботі колись. Все одно вдома його вже ніхто не чекав. Та і жив він тут же, неподалік – у будочці стрілочника… Коли той йшов додому…

І ось одного ясного теплого літнього вечора, коли всі розійшлися по домівках, та і Семен Семенович вже збирався покидати своє робоче місце, стіна так подумала… Скільки ж, мовляв, чоловік буде длубатися, трудитися, візуалізувати, притягувати?..

І в ній поступово, повільно, почали проступати брижі позапросторового Тунелю…

25 травня 2011 рік,

Відень, Австрія

 


Для тих, в кого з´явилося бажання та є можливість підтримати мою творчість матеріально – відправляйте ваші вільні пожертви сюди:

RAIFFEISENLANDESBANK NOE-WIEN

Vyacheslav Chubenko

IBAN: AT54 3200 0000 1155 5497

BIC: RLNWATWW

.

PayPal: asfaya2017@gmail.com

Дякую!!!

Share on Facebook0Tweet about this on Twitter0Email this to someoneShare on Google+0

You may also like...