ПРОБУДЖЕННЯ

Рекламний шкіц

 

Прийшов, нарешті, довгожданий день: його вивезли на проспект і… 23-річний хлопець встав зі свого старезного візка і пішов.

Він йшов своїми ногами і кроки ставали все впевненіші. Потилицю пестило ранкове червневе сонце і весь світ здавався рожевим і усміхненим.

Повз нього проносилися машини, ревли, клацаючи стулками дверей, пузаті автобуси, когось кликав трамвайний дзвінок… Місто прокидалося від нічної сплячки. Дівчата дарували йому свої посмішки, і навіть строга продавщиця біляшів на розі ошелешено сплеснула руками…

Тепер він повноцінний член суспільства. Тепер йому відкриті всі двері, всі його нездійсненні мрії виявилися раптом казково близько. Навіть… майбутній політ на Марс. А чому б і ні, чорт забирай?! Більше немає нічого неможливого!

Раз вже він встав з цього візка.

А як на нього гляне вона… Та, єдина на Землі, про яку він мріяв з п’ятого класу, заради якої готовий на ВСЕ, і проклинав увесь світ тому, що не міг НІЧОГО. Як загляне йому в очі… І слова будуть не потрібні.

Її очі. Гірські озера, в яких можна потонути…

 

… Втеча вивела злочинця на проспект. Він тікав від своїх конвоїрів, розкидаючи в сторони всіх, хто зустрічався йому на шляху. Вбивця тікав, але цього ніяк не можна було допустити: півроку ловили виродка, так він ще й при втечі двох поклав, відібравши у одного з них «ТТ». І лейтенант зважився на крайній захід. Добре прицілившись зі свого табельного «макарова», він всадив пару куль у спину злочинцю. Від кулі ж бо ніякий втікач нікуди не подінеться…

Скрикнувши не своїм голосом, злочинець загарчав диким звіром, повертаючись і маючи намір зробити повторний постріл слабіючою рукою… Не встиг. Наступна куля потрапила йому в груди, відкинувши назад і змусивши замовкнути назавжди. Однак коли він падав, під його руку з пістолетом потрапив якийсь хлопець, який випадково опинився поруч. Який встав, нарешті, зі свого візка і вже будував плани на майбутнє…

Хребет у молодому тілі, яке тільки-но пробудилося, виявився перебитим на рівні попереку…

 

І ось, через місяць – після лікарні і слів «ми зробили все, що могли» лікарів, – хлопця саджають вже на новий, напханий електронікою візок, подарунок міліції, і він, посміхаючись, каже:

– Інвалідне крісло фірми «Вітекс» відіб’є у вас всяку охоту ходити.

– Знято! – крикнув режисер і додав, зітхаючи: – Господи, ну і нісенітниця.

* * *

…На іншому кінці міста на проспект виїхав 23-річний хлопець у візку фірми «Вітекс». Поруч йшла його кохана дівчина. Вони розмовляли, сміялися, і він спробував встати…

А здалеку вила, стрімко наближаючись, пронизлива сирена міліцейського «джипа».

Probuzdenie

4 червня 1992 року. Миколаїв. Україна

Ілюстрація – Любов Николаева

Share on Facebook0Tweet about this on Twitter0Email this to someoneShare on Google+0

You may also like...

By continuing to use the site, you agree to the use of cookies. more information

The cookie settings on this website are set to "allow cookies" to give you the best browsing experience possible. If you continue to use this website without changing your cookie settings or you click "Accept" below then you are consenting to this.

Close